Приватні гроші волинського фільварку А.Кончевського, виготовлені в м. Бжезно (Польща)
(фото: О.Остапюк)
Грошові суроґати купецтва у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
У середині ХІХ ст. в українських землях, що перебували на той час у складі
Російської та Австро-Угорської імперій, відчувалася гостра нестача в обігу розмін-
них грошей, «монетний голод». У таких умовах для полегшення роздрібної торгівлі
деякі купці розпочали емісію власних грошових замінників (суроґатів, приватних
бонів), які покупець міг також у подальшому використати для купівлі товарів у
того ж продавця. У сучасній вітчизняній історіографії не лише не введено в на-
уковий обіг зразків таких приватних грошових замінників імперського періоду, що
зберігаються в музейних колекціях, а також достовірно не встановлено повний ал-
горитм і механізм використання грошових суроґатів, його особливості.
Першу спробу каталогізації грошових суроґатів панських маєтків кінця XVIII –
середини ХІХ ст. було здійснено в багатотомному виданні Б.Сікорського1, зна-
хідки на території України узагальнив міжнародний колектив авторів на чолі з
А.Бойком-Гагаріним2. У науковий обіг уведено приватні гроші економій, закладів харчування та купців у Російській імперії (А.Тункель3), анонімні трактирні мар-
ки (Я.Адріанов4), жетони споживчих кооперативів (А.Пантелеймоненко5). Історію
купецтва Києва в багатогранному вимірі дослідила І.Гуржій6. Про наявність в обі-
гу приватних грошей згадував О.Клименко7. Грошові замінники румунських рес-
торанів і магазинів, що зберігаються в колекції Одеського археологічного музею,
увела в науковий обіг І.Корпусова8. Нового етапу поширення грошові суроґати на-
були у СРСР. Так, бони місцевих заводів і кооперативів із зібрання Харківського
історичного музею дослідила Н.Звержховська9. Широко використовувалися на
Волині польські кредитні марки військових кооперативів різних міст, зокрема
Володимира, Рівного, Бережан та ін.10
Слід зауважити, що праці згаданих авторів попри значну наукову новизну та ви-
соку нумізматичну цінність мають ряд суттєвих вад, адже не містять достовірної ін-
формації про механізм застосування приватних грошових замінників, часто відсутні
їх зображення, не фіксуються умови виявлення та місця зберігання. Дослідники ра-
дянського періоду спорадично вводили в науковий обіг окремі зразки суроґатів, уда-
ючись до спроб їх первинної каталогізації. На сьогодні загальна праця, що включала
б не лише каталог та опис усіх відомих різновидів приватних грошових замінників, а
також історію їх побутування, відсутня. Мета нашого дослідження полягає у встанов-
ленні повного алгоритму використання купцями грошових суроґатів в імперський
період, а також у введенні в науковий обіг даних про раніше невідомих емітентів
серед купецтва. Методологічний базис вивчення фінансової історії Російської імпе-
рії11, джерелознавчі проблеми теми12 визначено у сучасній вітчизняній історіографії.
Під грошовими суроґатами, замінниками або приватними грошима ми розумі-
ємо емітовані за ініціативою купців знаки, що виконували функції обміну та плате-
жу, і застосування яких обмежувалося лише сферою діяльності емітента, зазвичай
не отримуючи на це дозволу з боку держави. На території України вони з’явилися
з часів третього поділу Речі Посполитої, коли власники маєтків почали викорис-
товувати для розрахунків із селянами знецінені гроші емісій королів Авґуста ІІІ
Сильного та Станіслава Авґуста Понятовського, наносячи на поле монети додатко-
ві знаки (контрамарки)13. Передумовою виникнен-
ня на території України при-
ватних грошових суроґатів
став гострий брак достатньої
кількості розмінних монет
у Російській та Австрійській
імперіях уже у середині ХІХ ст.
У результаті революційних по-
дій 1848 р. в Австрії дестабі-
лізувалася грошова система,
через примусовий курс обміну
паперових грошей та монет
населення вдавалося до те-
заврації. Згодом в імперії від-
чувалася розмінна криза й
мо нет ний голод, приватні підприємці на Галичині практикували випуск власних
замінників. Намагаючись виправити ситуацію, 19 серпня 1848 р. влада ініціювала
значну емісію мідних монет номіналом 2 та срібних – 6 крейцерів (кройцерів). Того
ж року було заборонено використання жетонів і знаків приватних підприємств14.
Пізніше заборонили також послуговування відрізками банкнот як розмінною мо-
нетою дрібного номіналу, що мало на меті вирішити зазначену проблему в локаль-
ному вимірі15.
Цікаве припущення щодо особливостей грошового обігу Галичини висловив
П.Со в’як16. Спираючись на художнє оповідання Стефана Ко валева (1848–1920 рр.),
який сорок років прожив у Бо риславі, дослідник припускає про виплату касирами
робітникам якогось Нути Дуя частини заробітної плати олов’яними замінниками
грошей, за які можна було купити продукти у дружин цих самих касирів, а також
різноманітний крам у магазині їхнього господаря. Відповідно до опису, згадані
П.Сов’яком суроґати грошей були поширеними на Галичині товарними пломбами.
Подібна товарна пломба зберігається в Національному музеї історії України (див.
ілюстр.1). Лицьова сторона: у центрі поля зображено селянина у плетеному капе-
люсі. Кругова леґенда: «[...] felste bleicerzarknop fe [...] damei bledce». Зворотний
бік: у центрі цифра «3» в подвійному круговому лінійному обідку. Присутні отвори
для пронизання ниткою при закріпленні пломби на товарі. Описані свідчення та
характеристики ніяк не можуть свідчити про можливість класифікації цього пред-
мета як замінника грошей.
Одними з перших приватних бонів підприємств у Російській імперії були мар-
ки Російсько-Американської кампанії (див. ілюстр.2)17, котра спеціалізувалася на
видобутку ресурсів, заготівлі хутра на Алеутських та Курильських островах і була
утворена під патронатом імператора в 1799 р.18 У 1860-х рр. в окремих місцевос-
тях Росії, господарствах і виробничих підприємствах з’явилися приватні гроші
(бони, жетони, марки, талони), появу яких спричинила нестача дрібної розмінної
монети19. Вони були не лише
грошового розрахункового
характеру, а й із натураль-
ним вираженням або зазна-
ченням послуги («сні данок»,
«1 страва», «1 літр молока»
тощо).
Попри часто справедли-
ве та чесне по відношенню
до споживачів використан-
ня приватних бонів, емі-
тентів таких фінансових
інструментів нерідко зви-
нувачували у фальшиво-
монетництві. Так, 8 серпня
1861 р. у Володимирському повітовому суді було розглянуто справу про самостій-
ний випуск власником місцевого цегляного заводу євреєм Ароном Розенфетом
«білетиків» номіналом 10 і 15 коп. сріблом, які той використовував для розрахунку
з місцевим населенням в умовах нестачі розмінних монет та необхідності сплачу-
вати комісійні за розмін у сумі 5–6 коп. за 1 руб. Спеціальні паперові бони ману-
фактурник замовив у грубешувського літографа Менделя Гутфельда, а отриману
продукцію зміг вільно обміняти у Володимирі на дрібні товари на суму близько
3 руб. сріблом. Володимирський міський маґістрат не визнав А.Розенфета винним
у шахрайстві, адже всі отримувачі його приватних бонів стверджували про до-
брочесність та обов’язковий вимін суроґатів на державні гроші без будь-яких від-
рахувань і здійснення операцій купівлі чи продажу винятково на добровільній
основі20.
Виявлені в архівних матеріалах карних справ свідчення звинувачених у
фальшивомонетництві купців-емітентів приватних грошових суроґатів демон-
струють також ланцюг використання подібних бонів. У січні 1864 р. їх (у справі
Кременецького повітового суду названі «грошовими марками» та «писаними заміт-
ками») виготовив торговець м’ясом з Ямполя купець 2-ї ґільдії Шльома Ербштейн.
Але, остерігаючись підробки, подбав про захист:
«[…] за нестачею для торгівлі кожному покупцеві м’яса решти дрібною
дзвінкою монетою з принесених крупних кредитних білетів, за вира-
хуванням належних мені за м’ясо грошей, беручи приклад із деяких
власників інших установ у сусідніх та інших повітах, виготовив писані
замітки, зміст котрих складає засвідчення моїм покупцям та слугам
повернути за зворотним отриманням таких на зазначену суму грошей
м’яса. Але для упередження можливих неправдивих підробок подібних
заміток у збиток мені, зробив […] клейма, якими передрукована деяка
кількість заміток з обох сторін, у середині котрих знаходиться наклейка.
Крім того для більшої безпеки на кожній замітці виведено написані ко-
льоровими чорнилами деякі […] що зображають буквально продаж м’яса
за отримані по замітках гроші»21. Грошові суроґати Ш.Ербштейна містили власноруч нанесені написи на їдиші та
номінал у копійках (5, 10, 15, 20, 25, 30, а також римськими цифрами: V, X, XV, XX,
XXV, XXX). За свідченням місцевих євреїв, вони перебували в обігу вже майже 2 роки.
В опрацьованій архівній справі відсутні зображення згаданих грошових замінників,
але їх аналоги з написами польською мовою та позначенням номіналу римськими
цифрами відомі із зібрання Любомльського краєзнавчого музею (див. ілюстр.3)22.
Висунення підозри у фальшивомонетництві у цьому випадку ми бачимо че-
рез нерозуміння механізму застосування купцями грошових замінників та через
обмежене уявлення органів влади щодо фальшування грошей, яке у класичному
розумінні виражається в незаконному їх виготовленні за прототипом офіційних
державних зразків із метою збуту довірливим громадянам23, або у ввезенні якісно
виготовлених фальсифікатів із ворожої держави з метою фінансової диверсії24.
У 1870 р. російський уряд заборонив обіг «приватних грошей», внутрішніх
розмінних марок, металевих бонів підприємств, торгових домів, фабрик, їдалень,
трактирів тощо. Відтепер приватним особам і товариствам не дозволялося еміту-
вати та користуватися грошовими суроґатами. Також, згідно із найвище затвер-
дженою 23 листопада думкою Державної ради №48944, заборонялося випускати
локальні грошові суроґати у вигляді марок, квитанцій, ярликів та інших знаків чи зобов’язань, що містили необхідність виплати певної грошової суми, компенса-
цію товарами чи послугами. Виняток становили банківські білети й зобов’язання
(цінні папери), випущені товариствами відповідно до своїх затверджених статутів.
Винні в незаконній емісії власних грошових знаків підлягали обов’язковій компен-
сації на готівкові гроші й покаранню у вигляді позбавлення волі терміном від 2 до
4 міс. на перший раз, а всі наступні рази – від 4 до 8 міс. Усі випущені знаки зни-
щувалися25. Урядова комісія внутрішніх справ у Царстві Польському в 1860-х рр.
заборонила також картки чи інші знаки із зображенням монет для заміни остан-
ніх цими суроґатами26. Ці заходи мали всі підстави, адже виготовлення приватних
грошових замінників набуло популярності та сприймалося частиною населення як
засіб полегшення обміну в умовах нестачі дрібних монет, а іншою частиною – як
самоуправство й фальшивомонетництво. І все ж емісія за приватної ініціативи ку-
пецтва не припинялася. Досліджуючи фонди Любомльського краєзнавчого музею,
О.Остапюк детально описав приватні бони зі знищеного в 1943 р. с. Острівки, да-
товані 1865 та 1871 рр.27
Показовим став випадок із затриманням 1871 р. у Пруссії літографа Гайнріха
Клюґера, який удома виготовляв російські поштові марки. Свої дії королівському
обер-прокуророві він пояснив спеціальним замовленням із Царства Польського від
певного пана, котрий планував використати ці марки для внутрішніх розрахун-
ків зі своїми селянами. Рішенням повітового суду усіх винних спочатку звільни-
ли, адже підробка іноземних поштових марок у Пруссії не вважалася незаконною.
Пізніше за додатковим клопотанням прокурора м. Бромберґ їх усе ж було засудже-
но на 10 міс. кожного із забороною обіймати державні посади28. Винахідливість
у спробі виправдання шахрайської діяльності під виглядом замовлення свідчила
про поширеність та відомість серед широкого загалу цього явища, а також, мож-
ливо, і про наявність у літографа попереднього досвіду виготовлення паперових
грошових бонів для третіх осіб.
Підприємці використовували власні грошові суроґати й у ХХ ст. До початку
Першої світової війни та впровадження грошової реформи із золотим стандартом
грошове господарство Російської імперії переживало розквіт, що може пояснити
появу грошових замінників у купецтва рекламними цілями. Поширення набували
не лише суроґати зі вказівкою номіналу в рублях чи копійках, а також і знаки з
нанесеною лише назвою фірми (прізвища та ініціалів купця у вигляді вензеля) або
зображенням її логотипу. За висновками А.Пантелеймоненка, такі металеві бони
використовувалися за певним механізмом: покупці мали попередньо їх придбати,
надаючи кооперативу готівкові кошти для виробництва чи закупівлі товарів, на-
томість отримували можливість наступної купівлі цих товарів у майбутньому за
ринковою ціною29.
У 1911 р. в Києві у виготовленні грошових суроґатів із картону з нанесенням
власної печатки та номіналу звинуватили барона Б.Деллінсгаузена30. Свого часу
І.Спаський опублікував «паперовий золотий» – виготовлений із позолоченого па-
перу спресований кружок, що грубо імітував золотий 5-рублевик із портретом імператора Миколи ІІ31. Можна припустити, що цей монетоподібний артефакт міг
також бути грошовим суроґатом, використовуваним в умовах «монетного голоду»
часів світової війни.
У воєнні роки ситуація у грошовому обігу кардинально змінилася32. Уже 1915 р.
в Києві гостро давалася взнаки відсутність дрібної розмінної монети (часом у
сварки незадоволених громадян навіть втручалася поліція). Становище усклад-
нювалося, навіть незважаючи на цілодобову роботу монетного двору та додаткове
замовлення партії обігових монет у 1916 р. в Японії. Вивіз монет із дорогоцінних
металів за кордон невдовзі було заборонено33. Бракувало навіть мідяків. Керуючий
Державним банком І.Шипов у листі від 29 вересня 1915 р. інформував відділення:
«Петроградський монетний двір, працюючи безперервно та цілодобово, включно
зі святами, не може накарбувати таку кількість монети, що відповідала б поточ-
ним потребам у ній»34. Але нова карбована розмінна монета 1914–1916 рр. довго
не затримувалася в обігу35. Ще незатерті блискучі монети населення воліло при-
тримувати як накопичення. Після заборони уряду тримати вдома готівкові гроші
у золотій і срібній монеті та примусового обміну їх на кредитні білети, що дедалі
дешевшали, на власників накопичень і міняйл накладалися штрафи з конфіска-
цією монетного запасу36.
У таких умовах і набували поширення грошові суроґати. Так, у серпні 1915 р.
київська газета повідомляла про вихід деяких торговців із критичної ситуації шля-
хом емісії власних грошових замінників:
«Державний банк на тому тижні прийшов був на допомогу обивателям,
випустивши в обіг на декілька сотень тисяч рублів дрібних монет, однак
новісінькі гривеники, п’ятиалтинні, двогривенні – усе це знову розій-
шлося по руках, тож пересічний громадянин як і раніше залишається
лише з кредитними білетами, але без дзвінкої монети. Без цього ж не-
має можливості ані купівлі харчування, ані проїзду у трамваї, ані кори-
стування послугами візників, ані взагалі існування в місті. Отримання
решти з кредитки – скрутна справа. Деякі торгівці для видачі решти
завели свої власні “бони” та розраховуються ними, або пропонується от-
римувати решту поштовими марками. Особливо важким буває розмін
грошей у ранкові години на базарах та в перших вагонах трамваю при
виїзді їх із парку. Публіка впродовж уже багатьох днів довжелезними
рядами чергує біля розмінних кас контори Державного банку та ґу-
бернського казначейства»37.
Таким чином, через нестачу розмінної готівки та обумовлену цим кризу в тор-
гівлі, на Галичині виникли замінники грошей. Уряд Австро-Угорщини не лише за-
бороняв використання приватних жетонів і бонів, а також застосування як дрібних
розмінних засобів відрізків банкнотів державного зразка. На території України
побутували металеві бони їдалень і фільварків. Інколи доводилося послуговува-
тися навіть торговими пломбами. Розмінна криза 1860-х рр. у Російській імперії спричинила появу замінників грошей, якими користувалося місцеве купецтво.
Додатковою причиною стала також комісія за обмін кредитних білетів на монети в
розмірі 5–6% від суми. Через нерозуміння механізму використання такого фінансо-
вого інструменту, як грошові суроґати, траплялися випадки звинувачення купців у
фальшивомонетництві. Матеріали кримінальних справ із підозрами проти емітен-
тів приватних грошових замінників дають нам змогу відтворити повний алгоритм
та механізм використання купцями власних грошових знаків. Так, спочатку вони
замовляли їх на мануфактурах чи в літографіях, або виготовляли за допомогою
власних технічних засобів. За неможливості видати покупцеві решту дрібними мо-
нетами, на необхідну суму видавалися грошові суроґати. Не обмежуючи покупців
у часі, підприємці також приймали власні грошові знаки й у подальших розрахун-
ках. Поширеність та популярність серед населення використання такого роду гро-
шових замінників призводила до спроб їх фальсифікації. Деякі купці намагалися
впровадити на власні паперові бони найпростіші елементи захисту. Восени 1870 р.
російська влада заборонила використання приватних грошовий суроґатів, а їх
емітентів було зобов’язано в найкоротший час викупити в мешканців уже наявні.
Але й після заборони приватні бони з обігу не зникли. Зокрема в умовах нестачі
розмінної монети в період Першої світової війни грошові замінники стали допо-
міжним засобом у дрібних розрахунках (використовувалися навіть поштові марки).
